“Навчитися вчитися” – один із найпопулярніших онлайн-курсів у світі. І недарма: адже це те, про що ми часто забуваємо в гонитві за швидкістю читання, знанням теореми Піфагора чи поясненням причин Французької революції. І лише згодом розуміємо, скількох страждань можна було уникнути і як полегшити собі життя, якби ми вчилися ефективно. У теперішні ж часи ця навичка стає справжнім порятунком і для дітей, і особливо для батьків, у яких нервові клітини якщо й відновлюються, то занадто повільно.
От ми знаємо, що є методики «викладання» – як вчити іншу людину. Їх сотні, постійно з’являються нові, якісь ідуть у забуття, якісь виходять із моди і входять назад. Професійні вчителі ними цікавляться, пробують, поступово збирають те, що для них цікаво й працює…
І тут, як-то кажуть, look how the tables turned. Раптом у ролі цих вчителів опинилися батьки. Яких життя, прямо скажемо, до такого не готувало. Тим більше, що вони (принаймні, вони так відчувають) якось за вихідні мають опанувати ті методики одразу з 12-18 предметів, і часто з різних паралелей.
У мене для вас сумна новина – замінити собою штат цілої школи у вас навряд чи вийде.
Десь, звісно, є люди, в яких виходить, але їх – одиниці. Не в масштабах одного міста, а реально – одиниці. Але хоумскулерів у світі дуже багато! І зазвичай вони складають іспити не гірше за тих, хто ходив до школи, вступають до коледжів і т.д., а їхні батьки – не прикуті до письмового стола в дитячій на 15 років. То в чому секрет?
У другій складовій навчання, про яку ми повсякчас забуваємо. У методиках навчання. Наші діти не стільки не хочуть, як не вміють вчитися. Вони фактично є жертвами системи освіти, де кожного потрібно впіймати й нафарширувати знаннями. На кому відповідальність за результат? На дорослих. Кому це треба? Дорослим. Хто буде опиратися, бо воно йому нафіг не впало? Ну, ви знаєте…
Змінити ситуацію можна, віддавши відповідальність дитині. Та я знаю, що «всмислє», сама така була 🙂 Але це реально працює!
Хто відповідає за результат – той і контролює процес.
Це дуже зручно: все якось котиться саме, як в часи нашого дитинства. Ми ж вставали самі до школи, якось ногами доходили назад, самі себе годували, робили уроки… От, і наші діти теж це можуть. Просто спочатку їх потрібно озброїти – навчити вчитися самостійно.
Замість того, щоби три години торочити про «де ти з’їси цю чашу жиру» та паралельні прямі, налийте собі вина й подумайте, як зняти з себе тягар контролю й примусу.
Що ви можете зробити просто цього тижня, без смс і реєстрації:
Тайм-менеджмент. Розкажіть дитині, які бувають способи керувати часом. Можете погортати статті в інтернетиках, можете розповісти про власний досвід.
Техніка помодоро, таймери, будильники, планувальники – онлайн і офлайн, гуглокалендар, щоденник, настінний календар, в якому можна писати, списки справ і bullet journal, блокноти, стікери, перекладання справ із однієї коробочки до іншої. Задача – вибрати те, що підійде.
Майте на увазі, що більшість людей пробують кілька тижнів, перш ніж виберуть те, що їм підходить. Що менша дитина, то більше їй потрібно допомагати на початку (і бажано пропонувати максимально візуально-фізичні способи контролю – перекладання, пересування, закреслювання).
Перший планер моєї доньки в початковій школі виглядав як магнітна дошка, розділена навпіл, і купа великих круглих магнітів. На них я наклеїла папірці із завданнями («посуд», «айкідо», «погодувати хом’яка» і т.д.). Вранці я виставляла на ліву частину те, що потрібно зробити, і вона упродовж дня переміщувала зроблене праворуч.
Важливо: планувати потрібно не тільки роботу, а й відпочинок і винагороди. Тобто, якщо після уроків можна погратися на телефоні – записати треба і те, і те. І обов’язково позначити, як виконане!
Запам’ятовування. Проведіть кілька експериментів – хто із вас як запам’ятовує? Приміром, для мене найкраще працюють асоціації. А моя донька – просто повторює кілька разів. Уявіть, як ми починали вчити вірші, коли я намагалася підказувати асоціаціями чи рухами, а вона просто хотіла, щоби я сказала рядочок вголос ще раз! Сльози, роздратування… А я щиро вірила, що краще знаю, як щось запам’ятати! Для вас це може бути і «палац пам’яті», і рими, і ще якісь варіанти – виявіть, де суперсила вашого учня!
Не забудьте навчити користуватися підручниками. Смішно, я знаю. Але. Ви спробуйте їх самі почитати. Верстка в 90% випадків така, що очі випадають, лексика – лишилася в спадок від конспектів партійних з’їздів. Тому знайти там потрібну інформацію і зрозуміти її не так і просто. Навчіть виокремлювати суть. І записувати її.
Записування. Хто ходив до гарної радянської школи – згадуйте, решта – гугліть. Навчіть дитину конспектувати. Не переписувати в зошит те, що в книжці жирним чи кольоровим шрифтом, а саме конспектувати. Так само, в процесі з’ясуйте, як їй зручніше – сигнальний конспект, конспект Корнелла, візуальний, ментальна мапа, комікс – от що завгодно! Головне – навчитися виділяти з тексту суть, переказувати/перемальовувати своїми словами і потім відтворювати наново.
Гугління. Величезний сучасний міф – що покоління Z народжується з гуглопошуком і джаваскриптами, встановленими в мозок. Це не так. Дітей потрібно вчити шукати інформацію. Увімкніть «безпечний пошук» в браузері, сідайте поруч і допомагайте підбирати й формулювати ключові слова й запити. Пояснюйте, як відрізнити якісний сайт від сміттярки. Знайшли притомну інформацію – повертайтеся до п. 3 і робіть з неї конспект, хай навіть копіюючи шматки тексту. Але робіть це усвідомлено.
Поки гуглите, дивіться, на які матеріали дитина звертає більше уваги. Комусь треба відео, комусь текст, комусь пояснювачку з мемасиками тощо. Зверніть на це увагу дитини – щоби наступного разу, якщо щось незрозуміло, вона не намагалася в сльозах прочитати третій підручник, а одразу йшла на ютуб шукати якесь «Історія Римської імперії за 5 хвилин».
Звісно, усе перелічене – не панацея. Але це справді дуже, дуже полегшує життя!
Ми не можемо вплинути на локдауни і розклади зумів, зусиллям волі тримати ширину каналу в 50 мегабіт чи розмножувати ноутбуки черенками. Зате можемо подарувати своїм дітям навички, які допоможуть вчитися самотужки зараз і згодяться і через 20 років, і через 50. І що важливо – самостійність породжує енергію для руху вперед.
Сьогодні дитина може самостійно поставити будильник і прокинутися на зум. Завтра – зрозуміла, що було замало часу, щоби перевдягнути піжаму й поснідати. За тиждень – почала записувати, що каже вчитель (і домашку, карле!!!) За місяць – планувати домашню роботу так, щоби неділя залишалася повністю вільною.
І так, крок за кроком, вона навчиться не лише сама давати раду шкільним задачам, а й планувати своє життя й досягати мети. А ми тим часом спокійно додивимося кіно, доп’ємо вино і сядемо пишатися, які класні діти в нас повиростали.
Читайте також:
